Українці стали двічі святкувати прихід нового року після реформи календаря у 1918 році: 14 січня – це Новий рік за старим стилем.

Проте тисячоліття тому новоріччя зазнало ще більшого перетворення, ніж пересування на два тижні. Новий рік давні слов'яни святкували навесні (звідси, як пояснюють народознавці, у щедрівках згадки про ластівок і засівання хлібним зерном). 

Із прийняттям християнства Новий рік стали відзначати у вересні. А далі – обряди, вірування, дати пересувалися, накладалися одні на інші… І вийшло чудове, калейдоскопічно дивовижне свято – старий Новий рік.

Отож, святкуємо по днях. Щедрий вечір або Маланки – 13 грудня, а Старий Новий рік – 14.

Історія вказує, що 13 січня установлене свято на честь знатної римлянки Меланії (Маланки), яка з юних років і до кінця днів своїх прямувала до Христа.

14 січня – свято на честь Василія (Василя) Великого архієпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії (церковні джерела характеризують його як аскета, богослова і вченого).

Маланка-Вода приходить на Щедрий вечір разом із Василем-Місяцем сповістити господарів про урочистості та справити гостини, які в народі так і називають – гостини Меланки.

Цього дня звідусіль лунають щедрівки, прославляючи господарів дому, їхніх діток, гарний врожай тощо. 

Щедрування – давній звичай новорічних обходів, що супроводжувалося «магічними» діями, музикою, танцями, пантомімою, обрядовими іграми з масками. У щедрівках акцент завжди робиться на побажання матеріальних благ: бажають достатку, багатого врожаю і приплоду домашньої худоби.

У відповідь господарі також повинні проявити щедрість: обдарувати тих, хто щедрує, солодощами і грошима.

Маланка була парубоча та дiвоча. Центральну роль Маланки виконував парубок, перевдягнений у народне вбрання дiвчини або молодицi. Пiд хатою або зайшовши до неї, учасники дiйства розiгрували кумедні сценки – інтермедії.

Дiвоча Маланка мала бiльш поважний характер. Обиралася найкраща з дiвчат, яку вдягали «молодою». Iнша дiвчина виконувала роль «молодого» на iм’я Василь i вдягала жупан, шаровари, шапку, взувала чоботи. Дiвчата з «Василем» i «Маланкою» до хати не заходили, а щедрували пiд вiкнами.

Зранку 14 сiчня хлопчики (бо тiльки вони мали на це право) ходили по хатах i «посiвали». 

«На щастя, на здоров’я, на Новий рiк» – саме так поздоровляли усіх з Новим роком i, розкидаючи зерно, бажали доброго врожаю, здоров’я та удачi. 

Вважалося, що посівальники приносять у дім достаток, бажаючи господарю всього найкращого у Новому році.

Зерно для посівання має бути цільним. Найчастіше вибирають жито, пшеницю й ячмінь, але буває, що посівають навіть гречкою. А ось горохом, пшоном і просом посівати не прийнято: за прикметою, це приверне сльози в дім. 

Сію, вію, посіваю,

З Новим роком Вас вітаю!

Не на рік і не на два,

А на многії літа!

У цей зимовий час щиро вітаємо усіх спілчан зі Старим Новим роком!

Бажаємо міцного здоров’я, добробуту, родинного тепла та затишку!