Надання працюючим громадянам щорічних оплачуваних відпусток є
реалізацією їхнього права на відпочинок, закріпленого ст.45 Конституції
України.
Умови, тривалість і порядок надання працівникам відпусток
визначено Кодексом законів про працю України та Законом України „Про
відпустки”.
Право на відпустки, відповідно до ст.2 Закону України
„Про відпустки» мають громадяни України, які перебувають у трудових
відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від
форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також які
працюють за трудовим договором у фізичної особи.
Стаття 4 Закону України „Про відпустки” передбачає такі види відпусток:
1) щорічні відпустки:
- основна відпустка;
- додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці;
- додаткова відпустка за особливий характер праці;
- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв’язку з навчанням;
3) творча відпустка;
4) соціальні відпустки:
- відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами;
- відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
- додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;
5) відпустки без збереження заробітної плати.
Тривалість щорічної основної відпустки.
Згідно
зі ст.6 Закону України „Про відпустки” тривалість щорічної основної
відпустки не може бути меншою 24 календарних днів за відпрацьований
робочий рік з дня укладання трудового договору. Однак ст.6 передбачає,
коли тривалість такої відпустки збільшується:
- інваліди I – II груп – щорічна основна відпустка 30 календарних днів;
- інваліди III групи – щорічна основна відпустка 26 календарних днів;
- особи віком до 18 років – щорічна основна відпустка 31 календарний день.
Чимало нормативно-правових актів встановлюють окремим категоріям
працівників більш тривалу щорічну основну відпустку. Зокрема суддям,
прокурорам – 30 календарних днів, народним депутатам – 45 календарних
днів, журналістам – 36 календарних днів.
Згідно зі ст.35 Закону
України „Про державну службу”, державним службовцям надається щорічна
основна відпустка тривалістю 30 календарних днів та додаткова оплачувана
відпустка в залежності від стажу державної служби тривалістю до 15
календарних днів.
Тривалість відпусток, визначених ст.5 Закону
України «Про відпустки», розраховують у календарних днях. Святкові та
неробочі дні не враховують при визначенні тривалості щорічних та
додаткових відпусток, додаткових відпусток працівникам, які мають дітей.
Святкові та неробочі дні:
1 січня – Новий рік;
7 січня – Різдво Христове;
8 березня – Міжнародний жіночий день;
1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих;
9 травня – День Перемоги;
28 червня – День Конституції України;
24 серпня – День Незалежності України;
один день (неділя) – Пасха (Великдень)
один день (неділя) – Трійця
Згідно
з ч.3 ст.67 КЗпП, якщо святковий або неробочий день (ст.73) збігається з
вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового
або неробочого.
Оскільки в разі збігу святкового чи
неробочого дня з вихідним днем переноситься вихідний день, то вихідний
день, відповідно до Закону України „Про відпустки”, включається в
тривалість відпустки як будь-який інший календарний день.
Порядок надання щорічних відпусток
Відпустка повної тривалості може надаватися працівникові у
перший рік роботи, щоправда – тільки після шостого місяця безперервної
роботи на підприємстві. У разі надання працівникові відпустки до
шестимісячного терміну безперервної роботи, її тривалість визначається
пропорційно до відпрацьованого часу.
Щорічні відпустки
повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи
у перший рік роботи на даному підприємстві вправі отримати згідно зі
ст.10 Закону України „Про відпустки”:
1) жінки – перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї;
2) жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину інваліда;
3) інваліди;
4) особи віком до 18 років;
5) чоловіки, дружини яких перебувають у відпустці в зв’язку з вагітністю та пологами;
6)
особи, звільнені після проходження строкової або альтернативної
(невійськової) служби, якщо після звільнення їх прийняли на роботу
протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце
проживання;
7) сумісники – одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;
8)
працівники, які успішно вчаться в навчальних закладах та бажають
приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання
дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених
навчальною програмою;
9) працівники, які не використали за
попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку
і не одержали за неї грошової компенсації;
10) працівники, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування;
11) батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу.
Також
ст.10 Закону України „Про відпустки” доповнена в 2005 році новою
частиною такого змісту: „Працівникам, діти яких у віці до 18 років
вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, за
їхнім бажанням надається щорічна основна відпустка або її частина ( не
менш ніж 12 календарних днів) для супроводження дитини до місця
розташування навчального закладу та у зворотному напрямі. За наявності
двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо
для супроводження кожної дитини”.
Коли можна використати відпустку
Щорічні
основна та додаткова відпустки надаються працівникові таким чином, аби
їх було використано до закінчення робочого року. При цьому додаткова
відпустка за бажанням працівника, може бути приєднана до основної.
Черговість надання відпусток працівникам визначається графіком, який
затверджує власник (уповноважений ним
орган) за погодженням з профспілковим комітетом чи іншим уповноваженим від трудового колективу.
Графіки
доводять до відома всіх працівників. При їх складанні враховують
інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх
відпочинку.
Конкретний період відпустки (у межах графіку)
узгоджують працівник і роботодавець. Останній зобов’язаний письмово
повідомити працівника про початок відпустки, але не пізніше ніж за два
тижні до встановленого графіком терміну.
Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам.
Щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються:
1) особам віком до вісімнадцяти років;
2) інвалідам;
3) жінкам перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї;
4) жінкам, які мають двох або більше дітей віком до 15 років або дитину інваліда;
5)
одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері),
опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично
виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності
батьків;
6) дружинам (чоловікам) військовослужбовців;
7) ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;
8)
ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед
Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону
України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;
9) батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу;
10) в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.
Періоди роботи, що дають право на щорічну відпустку
До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час:
1) фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;
2)
коли особа фактично не працювала, але за нею згідно із
законодавством зберігали місце роботи (посаду) та заробітну плату
повністю або частково ( у т.ч. оплачений вимушений прогул, спричинений
незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);
3) коли
особа фактично не працювала, але за нею зберігали місце роботи (посаду)
та виплачували допомогу по державному соціальному страхуванню, окрім
частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею
трирічного віку;
4) коли особа фактично не працювала, їй не
виплачували зарплату, але за нею зберігали місце роботи (посаду). Це
періоди, коли працівник був у відпустці без збереження заробітної плати
відповідно до ст.25 і ст.26 Закону „Про відпустки”. Однак є й виняток
(цей період не дає права на щорічну відпустку) – відпустка без
збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею
6-річного віку, а якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу
(інсулінозалежний) – до досягнення дитиною 16-річного віку. Період
відпустки без збереження заробітної плати понад тривалість, встановлену
ст.25 та ст.26 Закону „Про відпустки”, не формує стажу для щорічної
оплачуваної відпустки;
5) навчання з відривом від виробництва
тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних
навчальних закладів;
6) навчання новим професіям (спеціальностям)
осіб, звільнених у зв’язку зі змінами в організації виробництва та
праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням
підприємства, скороченням чисельності або штату працівників.
Перенесення відпустки за бажанням працівника
Перенесення щорічної відпустки дозволяється або за вимогою
працівника, або за домовленістю між працівником і власником.
Щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі:
1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового
повідомлення працівника про час надання відпустки (ч.11 ст.10 Закону „Про відпустки”);
2)
несвоєчасної виплати роботодавцем відпускних ( згідно зі ст.21
Закону „Про відпустки” їх виплачують як мінімум за три дні до початку
відпустки).
Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі:
1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої листком непрацездатності;
2)
виконання працівником державних або громадських обов’язків, якщо за
законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи
зі збереженням зарплати;
3) настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами;
4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв’язку з навчанням.
Перенесення відпустки на інший період за ініціативою роботодавця
Перенесення
відпустки відбувається за виняткових обставин, коли щорічна відпустка в
раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на діяльності
підприємства, однак працівник має використати в поточному році не менше
24 календарних дні.
У разі перенесення щорічної відпустки новий
її термін встановлюють за згодою між працівником і власником або
уповноваженим ним органом. Змінюється графік відпусток виключно на
підставі письмової згоди працівника та за погодженням з профспілкою.
Роботодавцям
заборонено не надавати працівникові щорічну відпустку повної тривалості
упродовж двох років поспіль. Така заборона вже для першого року діє
щодо осіб віком до 18 років та працівників, які мають право на щорічні
додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами чи з
особливим характером праці.
Переривання відпустки за ініціативою працівника
Для переривання відпустки потрібна обов’язкова згода власника, а
працівникові слід виконати вимоги ст.12 Закону „Про відпустки” (основна
безперервна частина щорічної відпуски має бути не меншою 14 календарних
днів). В іншому випадку роботодавець відмовить. Наперед сплачені
відпускні врахують при оплаті праці за наступні відпрацьовані дні.
Порядок відкликання з відпустки
Відкликання з відпустки допускається за згодою працівника лише
для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного
усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою.
Невикористану відпустку переносять на інший період – за домовленістю між
працівником та роботодавцем.
У разі відкликання працівника з
відпустки його працю оплачують з урахуванням суми, що пішла на оплату
невикористаної частини відпустки.
Відмова працівника йти у відпустку в передбачений графіком відпусток період чи в будь-який інший час
Якщо працівник відмовляється використати надане йому
Конституцією України та Законом України „Про відпустки” право на
відпочинок (щорічну відпустку), роботодавець, оскільки рішення про
надання чи ненадання відпустки належить тільки до його компетенції, має
право в межах, установлених графіком відпусток, без заяви працівника
видати наказ про надання йому відпустки за формою П-6, затвердженою
наказом Мінстату від 09.10.95 №253 „Про затвердження типових форм
первинного обліку”.
Згідно зі ст.139 КЗпП працівники
зобов’язані своєчасно і точно виконувати розпорядження (накази)
роботодавця. За їх невиконання працівника може бути притягнено до
дисциплінарної відповідальності.
Водночас згідно зі ст.2
Закону України „Про відпустки” право на відпустки забезпечується
гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на
її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках,
передбачених цим Законом.
Небажання працівника використати
щорічну відпустку повної тривалості і його вимога надати грошову
компенсацію враховані у ст.24 Закону про відпустки. У частині 4 цієї
статті зазначено, що за бажанням працівника частину щорічної відпустки
цілком правомірно замінити грошовою компенсацією, однак тривалість
фактично використаної працівником частини щорічної відпустки не може
бути меншою ніж 24 календарних дні.
Наприклад, якщо
працівник не хоче йти у щорічну відпустку тривалістю 30 календарних
днів, йому один раз протягом двох років підряд можна виплатити грошову
компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки терміном 6
календарних днів. У таких випадках керівник зобов’язаний видати наказ
про надання відпустки зазначеним категоріям працівників згідно з
термінами, попередньо узгодженими при складанні графіку відпусток.
Законодавством також не передбачено терміну давності, після якого
працівник утрачає право на щорічні відпустки, не містить заборони
працівникові використовувати щорічні відпустки, які йому не було
своєчасно надано роботодавцем за попередні роки. У разі звільнення,
незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі
невикористані дні щорічних відпусток.
Поділ щорічної відпустки на частини
Щорічну відпустку на прохання працівника можна ділити на
будь-які частини. Але це лише за умови, що основна безперервна її
частина становитиме не менше 14 календарних днів. Яка буде першою –
основна безперервна чи інші – вирішує сам працівник. Невикористану
частину відпустки бажано надати працівникові до кінця
робочого року, але в будь-якому випадку не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який її надають.
Додаткові відпустки у зв’язку з навчанням
Статтею 216 КЗпП України та ст.15 Закону України „Про
відпустки” визначено право на відпустку у зв’язку з навчанням у вищих
навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти та
аспірантурі працівників, які успішно навчаються без відриву від
виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами
навчання.
Тривалість такої відпустки залежить від деяких чинників: форми й курсу
навчання, рівня акредитації навчального закладу тощо.
Надаються такі відпустки в календарних днях упродовж навчального, а не
календарного року. На відміну від щорічних, відпустки у зв’язку з
навчанням не діляться на частини, не переносяться на інший період, не
продовжуються на кількість святкових та неробочих днів.
Тривалість навчальних відпусток на період :
1)
настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та
іспитів для тих, хто навчається на першому і другому курсах у вищих
навчальних закладах:
? I і II рівнів акредитації з вечірньою формою навчання – 10 календарних днів,
? III і IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання – 20 календарних днів,
? незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчання – 30 календарних днів;
2)
настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та
іспитів для тих, хто навчається на третьому і наступних курсах у вищих
навчальних закладах:
? I і II рівнів акредитації з вечірньою формою навчання – 20 календарних днів;
? III і IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання – 30 календарних днів,
? незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчання – 40 календарних днів;
3) державних іспитів:
? вузів усіх рівнів акредитації – 30 календарних днів;
4)підготовки та захисту дипломного проекту (роботи):
? I і II рівнів акредитації з вечірньою формою навчання – 2 місяці,
? III і IV рівнів акредитації з вечірньою формою навчання – 4 місяці,
? I і II рівнів акредитації з заочною формою навчання – 2 місяці,
? III і IV рівнів акредитації з заочною формою навчання – 4 місяці,
Набувачам другої (наступної) освіти – 4 місяці.
Статтею
202 КЗпП на роботодавця покладено обов’язок створювати працівникам, які
навчаються без відриву від виробництва, умови для поєднання роботи з
навчанням. Роботодавець зобов’язаний надавати працівникові відпустку у
зв’язку з навчанням саме в час, визначений вищим навчальним закладом.
Ненадання відпустки в цей час не може бути обґрунтовано виробничою
потребою підприємства.
Якщо працівник, який успішно навчається без
відриву від виробництва у вищому навчальному закладі, одержить від
навчального закладу довідку-виклик на сесію в період перебування у
відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, він
має право звернутись до керівництва підприємства з проханням надати йому
додаткову оплачувану відпустку у зв’язку з навчанням. Для цього
потрібно написати заяву про припинення відпустки для догляду за дитиною
до досягнення нею трирічного віку та надання відпустки у зв’язку з
навчанням на період сесії на підставі довідки-виклику вищого навчального
закладу.
На період сесії чи підготовки та захисту дипломної роботи
відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку може
бути надано іншому працюючому родичу, який фактично доглядатиме за
дитиною. Після закінчення додаткової відпустки у зв’язку з навчанням
мати дитини знову може оформити відпустку для догляду за дитиною до
досягнення нею трирічного віку.
Оплачуються такі відпустки за рахунок
коштів підприємства, призначених на оплату праці, або за рахунок коштів
фізичної особи, в якої за трудовим договором працюють працівники.
В
установах і організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів,
додаткові відпустки у зв’язку з навчанням оплачують з бюджетних
асигнувань на їхнє утримання (ст.23 Закону України „Про відпустки”).
Додаткова
відпустка у зв’язку з навчанням у вищих навчальних закладах надається
працівникові на підставі відповідної заяви та довідки - виклику
навчального закладу в терміни, визначені вищим навчальним закладом, і
оформляється наказом або іншим розпорядчим документом підприємства.
В довідці-виклику мають бути зазначені:
- номер і дата видачі;
- найменування і рівень акредитації навчального закладу;
- форма навчання (вечірня, заочна);
- курс і спеціальність (факультет, відділення), на якому навчається студент;
- прізвище, ім’я та по батькові студента;
- підстава для виклику (екзаменаційна сесія, складання держіспитів, захист дипломного проекту та ін.);
- період сесії, визначений навчальним планом освіти;
- інформація про успішність навчання.
Не надається оплачувана навчальна відпустка працівникам з низькою навчальною успішністю.
Приймаючи
заяву та довідку-виклик, необхідно перевірити, щоб наведені в них
періоди сесії збігалися. Підприємство має стежити, щоб тривалість
навчальної відпустки, наданої працівнику протягом навчального року, не
перевищувала тривалості, встановленої в статтях 13-15 Закону України
„Про відпустки”.
Оскільки тривалість навчальної відпустки
встановлюють навчальні заклади згідно з навчальним планом, вона може
бути меншою, ніж гарантовано законодавством для відповідного року
навчання. Але за невикористані дні навчальної відпустки, на відміну від
щорічної, грошової компенсації не виплачують (у т.ч. і при звільненні).
Відпускні за період учбової відпустки виплачують в загальному
порядку – за 3 дні до початку відпустки.
Творчі відпустки
Творчу
відпустку передбачено для закінчення дисертації на здобуття наукового
ступеня кандидата або доктора наук, для написання підручника,
монографії, довідника тощо, тобто для наукової праці. Але претендувати
на них можуть тільки ті працівники підприємств (за основним місцем їх
роботи), які успішно поєднують основну діяльність із науковою роботою.
Тривалість таких відпусток становить:
- до 3-х місяців – для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук;
- до 6-ти місяців для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук;
- до 3-х місяців – для написання підручника чи наукової праці.
Основними документами для надання творчої відпустки є:
1) заява працівника;
2)
рекомендації наукової (науково-технічної) ради центрального органу
виконавчої влади або вченої ради вищого навчального закладу III – IV
рівнів акредитації чи науково-дослідного інституту відповідного профілю
про доцільність надання творчої відпустки;
3) довідки видавництва
про включення підручника (наукової праці) до плану випуску видань на
поточний рік (для відпустки щодо написання підручника).
Надання творчої відпустки оформлюється наказом керівника.
Творчу
відпустку не надають для закінчення дисертацій на здобуття наукового
ступеня кандидата і доктора наук особам, які закінчили відповідну
аспірантуру, а також здобувачу одного й того ж наукового ступеня
повторно.
Якщо наукову працю створює авторський колектив, то у творчу
відпустку йде один із його членів за письмовою згодою, підписаною всіма
членами авторського колективу.
Якщо творча відпустка збігається з
основною щорічною, то підприємство не зобов’язане переносити останню,
але може це зробити за бажанням працівника. Творчі відпустки не можна
ділити, переносити, а невикористані її дні не компенсують.
Порядок надання соціальних відпусток
Тривалість
відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і
становить 126 календарних днів (140 календарних днів – у разі народження
двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів). Вона надається
повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.
До
відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами власник або уповноважений
ним орган зобов’язаний за заявою жінки приєднати щорічну відпустку
незалежно від тривалості її роботи в поточному робочому році.
Відпустка
для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за
заявою жінки або осіб, зазначених у частині третій ст.18 Закону України
„Про відпустки”, повністю або частково в межах установленого періоду та
оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним
органу.
Особам, зазначеним у частині третій ст.18 цього Закону (крім
осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому
законодавством порядку), відпустка для догляду за дитиною до досягнення
нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи
(навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до
закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за
дитиною їй припинено (із зазначенням дати).
Відпустка для догляду за
дитиною до досягнення нею віку трьох років не надається працівникові,
якщо дитина перебуває на державному утриманні.
Відпустки для працівників з дітьми
Право на додаткову відпустку тривалістю 10 календарних днів згідно зі ст.19 Закону України „Про відпустки” мають працюючі:
1) жінка, у якої є 2 та більше дітей віком до 15 років;
2) жінка, яка має дитину-інваліда;
3) жінка, яка усиновила дитину;
4) одинока мати;
5) батько, який виховує дитину без матері (у тому числі, коли мати тривалий час знаходиться у лікувальному закладі);
6) особа, яка взяла дитину під опіку.
Законом
України від 22.10.2004 р. №2128-IV „Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України стосовно відпусток” ч.1ст.182-1 КЗпП України
та ч.1 ст.19 Закону України „Про відпустки” доповнено словами „одинокій
матері”. Цей Закон набрав чинності з 18 листопада 2004 р.
Після набрання чинності Законом України „Про відпустки” визначено поняття одинокої матері:
-
жінка, яка не перебуває в шлюбі і у свідоцтві про народження
дитини відсутній запис про батька дитини або запис про батька дитини
зроблено в установленому порядку за вказівкою матері;
- вдова;
-
жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі розлучена
жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на одержання аліментів,
і жінка, яка вийшла заміж, але її дитину новим чоловіком не
усиновлено).
Батька лише тоді може бути визнано таким, що бере участь
у вихованні дитини, коли він або живе разом з дитиною, або має інші
докази щоденної участі батька у вихованні дитини.
Згідно зі
ст.157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується
батьками спільно. Той із батьків, хто живе окремо від дитини,
зобов’язаний брати участь у її вихованні, має право на особисте
спілкування з нею. Батьки мають право укласти договір щодо додержання
батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто живе окремо від
дитини.
Для підтвердження факту, що батько не бере участі у
вихованні дитини, може бути пред’явлено, приміром, довідку з ЖРЕПу про
реєстрацію особи за місцем проживання, рішення органів опіки та
піклування або суду щодо виховання батьком дитини тощо.
Згідно зі ст.1 Закону України „Про охорону дитинства” та ст.2 Закону
України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, дитина – це особа
віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосованим до
неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше. Одинока мати має право
на таку відпустку до досягнення дитиною віку 18 років.
Для
одержання додаткової оплачуваної відпустки за ст.19 Закону України „Про
відпустки” одинока мати зобов’язана надати такі документи:
-
свідоцтво про народження дитини та довідку органів запису актів
громадянського стану про підстави внесення до книги записів народжень
відомостей про батька дитини;
- свідоцтво про укладання шлюбу і свідоцтво про смерть чоловіка - для підтвердження факту, що жінка є вдовою;
- свідоцтво про розірвання шлюбу - для підтвердження факту, що жінка розлучена.
Іноді
працівник водночас може відноситись до декількох категорій. За
наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна
тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Перелічені вище особи отримують такі відпустки незалежно від права на
щорічну відпустку. Право на них виникає кожного календарного року, отже
тривалість не пов’язана з відпрацьованим періодом.
З
досягненням одним із двох (двома із трьох і т.д.) дітей 15 років жінка,
яка має право на таку відпустку, втрачає його з дати, коли це сталося,
навіть якщо у відповідному році вона ще не користувалася такою
відпусткою.
Якщо одинока мати з якихось причин не
скористається своїм правом на таку відпустку в році досягнення дитиною
18-річного віку або за кілька попередніх років, вона матиме право на її
одержання.
Законодавством не передбачено терміну давності,
після якого втрачається право на додаткову відпустку працівникам, які
мають дітей.
Відпустку працівникам, які виховують дітей
дають незалежно від того, якої тривалості в працівника щорічна (основна
та додаткова) відпустка. Тобто навіть якщо сукупність щорічних основної
та додаткової відпусток становитиме максимально
допустиму тривалість - 59 календарних днів, працівник у календарному році може взяти ще 7 днів соціальної відпустки на дітей.
На дану відпустку не поширюються деякі правила, встановлені для
щорічних відпусток - роботодавцю не дозволено відкликати працівника.
При звільненні ( і тільки тоді) працівнику виплачують компенсацію за невикористані дні такої відпустки.
Якщо працівник змінив місце роботи, то на новому підприємстві
протягом цього року він не піде у вищезазначену відпустку, адже при
звільненні йому повинні були видати компенсацію. Законодавство не
передбачає перерахування цієї компенсації на нове місце роботи навіть у
разі переведення.
Відпустка без збереження заробітної плати
Трудове
законодавство виділяє два види надання відпустки без збереження
заробітної плати – обов’язкове ст.25 і за домовленістю сторін ст.26.
Відпустка без збереження заробітної плати, що надається працівникові в обов’язковому порядку:
1)
матері або батьку, який виховує дітей без матері ( в тому числі й у
разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і
більше дітей віком до 15 років або дитину інваліда, - тривалістю до 14
календарних днів щорічно;
2) чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, - тривалістю до 14 календарних днів;
3)
матері або іншим особам, зазначеним у частині 3 ст.18 та частині 1
ст.19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, -
тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до
досягнення дитиною 6- річного віку, а в разі якщо дитина хвора на
цукровий діабет 1 типу (інсулінозалежний), - не більш як до досягнення
дитиною 16-річного віку;
4) ветеранам війни, особам, які мають
особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється
чинність Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх
соціального захисту”, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
5) особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, - тривалістю до 21 календарного дня щорічно;
6) пенсіонерам за віком та інвалідам 3 групи – тривалістю до 30 календарних днів щорічно;
7) інвалідам 1 та 2 групи - тривалістю до 60 календарних днів щорічно;
8) особам, які одружуються, - тривалістю до 10 календарних днів;
9)
працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка
(дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчірки),
братів, сестер – тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу,
необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних –
тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для
проїзду до місця поховання та назад;
10) працівникам для догляду за
хворим рідним по крові або шлюбу, який за висновком медичного закладу
потребує постійного стороннього догляду, - тривалістю, визначеною у
медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;
11) працівникам для завершення санаторно-курортного лікування – тривалістю, визначеною у медичному висновку;
12)
працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, -
тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для
проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад;
13)
працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з
відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які
навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно
виконують індивідуальний план підготовки, - тривалістю, необхідною для
проїзду до місцезнаходження вищого навчального закладу або закладу
науки і назад;
14) сумісникам – на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;
15) ветеранам праці – тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
16)
працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну
основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них
грошову компенсацією, - тривалістю до 24 календарних днів у перший рік
роботи на даному підприємстві до настання шестимісячного терміну
безперервної роботи.
Працівникам, які навчаються без відриву від
виробництва в аспірантурі, протягом четвертого року навчання надається
за їх бажанням один вільний від роботи день на тиждень без збереження
заробітної плати.
Відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін
За
сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися
відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою
між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не
більше 15 календарних днів на рік .
При наданні цієї відпустки
обов’язково, щоб сторони дійшли спільної згоди щодо відпустки, тобто
самого бажання працівника тут замало.
Незалежно від того, надають
відпустку в обов’язковому порядку чи за домовленістю сторін, працівнику
треба написати заяву на ім’я керівника підприємства, де пояснити чому
він бере відпустку без збереження заробітної плати. Керівник видає наказ
про надання її працівнику.
|
