 Пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (КЗпП) передбачена можливість звільнення працівника за ініціативою власника чи уповноваженого ним органу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення, чисельності або штату працівників.
При скороченні чисельності або штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (ст. 42 КЗпП).
При цьому при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається таким працівникам:
– сімейним – при наявності двох і більше утриманців;
– особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
– працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
– працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
– учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
– авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
– працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
– особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України;
– працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, – протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
За загальним правилом про розірвання трудового договору з працівником власник або уповноважений ним орган зобов'язаний під розписку попередити працівника особисто не пізніше ніж за два місяці до звільнення, одночасно запропонувавши працівникові іншу роботу на цьому ж підприємстві.
Якщо ж працівник, який підлягає звільненню, не погоджується на запропоновану йому роботу, подальше своє працевлаштування він здійснює самостійно або через державну службу зайнятості, куди власник або уповноважений ним орган зобов'язаний надавати інформацію про наступне вивільнення працівників із зазначенням їх професій, спеціальностей, кваліфікацій та розміру оплати праці.
При звільненні працівника за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП йому виплачується вихідна допомога у розмірі, не меншому середнього місячного заробітку.
Усі розрахунки з працівником проводяться у день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, зазначені суми мають виплатити не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові під час звільнення, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівникові перед виплатою зазначених сум.
Доцільно звернути увагу на те, що працівники, звільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року з моменту звільнення мають право на укладення трудового договору, у разі якщо власник або уповноважений ним орган провадить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації (ст. 42-1 КЗпП).
Переважне право на укладення трудового договору у разі повторного прийняття на роботу надається особам, зазначеним у статі 42 КЗпП, та інших випадках передбачених колективним договором. Умови відновлення соціально-побутових пільг, які працівники мали до вивільнення, визначаються колективним договором.
У разі звільнення працівника за власним бажанням, він не має переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу.
Юридичний відділ ЦК Профспілки  |
